Ваша думка важлива для нас Маєте цікаву думку щодо сайту ліцея?
Тисніть на кнопку Ваша думка та висловлюйте. Ми вдячні за будь-які відгуки!

Ельф із Лапландії (укр.)

Зима… За вікном у чарівному танку кружляють сніжинки. Усі дерева вкриті білою пухнастою ковдрою. З дахів будинків звисають кришталеві бурульки. Мороз малює на шибках різні візерунки. Люди несуть додому зелені ялинки. Наближається Новий рік…

  

Сім’я Семеренків готувалася до свята. У домі стояла велика, аж до стелі, ялинка. Пухнаста, вдягнена в гарні прикраси, вона виглядала як королівна. Батьки готували святкову вечерю, дев’ятирічний Миколка допомагав їм, а Даринка мовчки прикрашала дім. У неї не було настрою. Дівчинці завжди здавалося, що в Новий рік повинно було статися якесь диво. Але за всі вісім років нічого незвичайного в це свято не відбувалося. Подарунки теж були звичайні, багато схожого Дарина бачила в крамницях. І у дев’ять років перестала вірити в магію Нового року та діда Мороза…

  

…Настав вечір. Прийшли гості, і вся родина разом із друзями сіла за новорічний стіл. Дарина трохи посиділа й пішла спати, але сон кудись тікав від дівчинки. Щоб швидше заснути, вона стала рахувати. Вона  чула веселі голоси гостей та батьків, звук телевізора… але дорахувавши до двохсот,  настала тиша. Дарина прислухалась. Повна тиша. Вона лежала та вслухалася. І раптом з сусідньої кімнати полилася гарна музика, почулися швидкі кроки та якесь шарудіння. Дівчинка вирішила піти та подивитися, що  ж там таке. Зайшовши до кімнати, вона побачила маленького чоловічка. На ньому був кумедний костюм, шапочка Діда Мороза та черевички із задертими носами. У нього було руде волосся, маленька борідка, довгасті вуха. Увагу привертали його невеличкі оченята та великий ніс.

  

Він нагадував загадкового гномика з казок. У нього в руках була невелика  скринька. Час від часу він відкривав її, кладучи в неї різні речі. Коли він відкривав скриню, із неї линула гарна музика, а замість предметів хтозна-звідки у скриньці з’являлися невеликі кульки, які гномик клав у мішок, а натомість звідти діставав подарунок… Раптом він побачив Дарину, швиденько зібрав свої речі, скриньку кинув у мішок і вже збирався йти.

  

— Гномику, куди ти? — спитала Дарина.   Раптом він зупинився.   — Я не гномик, — пронизливим голосом відповів маленький чоловічок.   — А хто ж ти?   — Я – ельф. Помічник Діда Мороза.    — Так його ж не існує…   — Як це не існує?! Якщо ти його не бачила, це не означає, що його немає…   — Але ж Дід Мороз — це вигадка!   — А я тоді хто? А знаєш, що Дід Мороз…— раптом ельф запнувся на півслові, розвернувся і швидкими кроками пішов до вікна.   — Куди ти?    — У Лапландію.   — Навіщо?    — Я там живу. І взагалі я тобі й так надто багато розповів. Мені треба йти.   — Зачекай-но! Залишися! Я тебе пригощу цукерками.   — Ні, не хочу! — якось по-дитячому відповів ельф, але все ж таки погодився.   — Ну… добре… Я залишуся, але ненадовго.   — От і добре, — зраділа Дарина і пішла на кухню за цукерками.   — Ох і смачні ж у тебе цукерки, Даринко,— сказав ельф.   — А звідки ти знаєш моє ім’я?   — Ми, ельфи, багато знаємо про тих, кому приносимо подарунки.   — Так це ти мені подарунки приносиш?!   — Ні, кожного року їх приносять різні ельфи…   — Розкажи мені про свою країну!!!   — Взагалі я не маю права… але ти хороша дівчинка, тому тобі я розповім.

  

Наша країна, як я вже казав, знаходиться в Лапландії. Там є близько сімдесяти будинків. У них живуть ельфи. Кожний з будинків – це об’єднання ельфів, які відповідають за доставку подарунків в різні країни на різних континентах. Ельфи їздять по будинках та розносять подарунки. У кімнаті один з ельфів дістає скриньку та кладе в неї якусь річ людини, якій має вручити подарунок. А скринька видає кульки з номерами подарунків. Ось такий собі сеанс магії! Також у нас є, точніше був, годинник-маятник. У нас його вкрали чотири роки назад, і ми його досі шукаємо. Кожного разу на Новий рік, о дванадцятій годині, лунали куранти і всі загадані бажання здійснювалися. Цей годинним дійсно приносив щастя!

— А де ж він зараз?   — Не знаю. Кажу ж, вкрали його.   — Шкода, що його немає. Цікаво було б побачити цей годинник, а також твою країну…   — Ну, до країни потрапити майже неможливо, але допомогти мені порозносити подарунки — це можна. Хочеш?   — Звичайно! Я з радістю допоможу! Але як?   — Ідемо зі мною!   І маленький ельф повів Дарину до вікна. Відкрив його та сказав:   — Дарино, давай мені руку і намагайся не дивитися вниз.

  

Він взяв дівчинку за руку і вони пішли собі на повітрю невеличкими кроками. Ельф провів Дарину на дах, де стояли сани. На них лежала шуба. Ельф та дівчинка сіли в сани. Дарина почувалася як на м’якому покривалі. І вона подумала:«Як добре було б зараз опинитися в своїй кімнаті». І сани швидко понеслися вперед, униз та опинилася в Даринчиній кімнаті.
  — Навіщо тобі знадобилося повертатися до своєї кімнати?! — спитав ельф.   — Та я просто подумала …   — Зрозуміло. Ці сани чарівні. Куди захочеш — туди вони тебе й відвезуть. Навіть швидкість вказувати можна.   — Ясно.   — Так…зараз ми відправимося до будинку номер 17 на Миколаївській вулиці.

Ельф та дівчинка полетіли туди. Зупинилися на даху. Спустилися вниз, зайшли в кімнату, й ельф зробив те магічне дійство з речами та кульками, про яке розповідав. А потім вони полетіли за іншими адресами. Відвідавши кілька будинків, зупинилися на одному з дахів. Раптом заграла чарівна музика й ельф дістав з кишені телефон і підніс слухавку до вуха. Йому хтось щось довго розповідав. Потім у нього змінився вираз обличчя. Чи то він злякався, чи то просто здивувався. Урешті-решт він сказав:   — Чому ти не сказала, що годинник-маятник у тебе вдома?!   — Але в мене його немає! Та й навіщо він мені?   — Не знаю! Але мені про це повідомив мій друг-ельф.   — Так підемо та подивимося!

Вони швидко понеслися до будинку дівчинки. І справді, у кімнаті Дарини стояв великий годинник-маятник. Аж раптом ельф і дівчинка побачили чорненьку кішечку, і як тільки маленький чоловічок спробував підійти, вона зашипіла і, випустивши свої кігті, збиралася накинутися на ельфа. Та він відійшов від неї. А кішка знову з невинним виглядом ходила навколо годинника-маятника. Трохи повагавшись, Дарина підійшла до годинника (кішка нічого їй не зробила) та доторкнулася до нього — раптом вона опинилася в середині нього, за склом. Кішка посміхнулася, перетворилася на чорного ворона та полетіла геть. Ельф стояв наче вкопаний. Потім, зрозумівши, що сталося, спробував визволити дівчинку, але все було марним: годинник був зачаклований.  Ельф зажурився. Аж раптом у годиннику-маятнику він побачив отвір для ключа, але у нього не було такого, який би відімкнув замок. Тоді він покликав своїх друзів-ельфів, але і їхні ключі не підходили.

Незабаром усі, крім нього, порозліталися. Він не знав, що робити. Ельф сів у крісло, яке стояло напроти ялинки, і став думати, як визволити свою нову подругу. Він оглядав кімнату, шукаючи підказку. Погляд його зупинився на верхній гілці ялинки. На ній він побачив ключ-іграшку. Ельф дістав ключ і спробував відімкнути дверцята, але нічого не вийшло. Залишивши ключ у замку, ельф уже збирався йти, але… годинник пробив дванадцяту. Ключ став сам повертатися, двері відчинилися і з’явилася Дарина, страшенно налякана. Ельф дуже зрадів, що визволив її і сказав:
  — Ну, а тепер ти маєш право загадати бажання! Просто доторкнися до годинника!   Вона так і зробила, і у цю хвилину Дарина з ельфом опинилися в дуже гарному місці. Тут було багато снігу, цвірінькали горобці, стояли величезні гарні палаци.   — Та це ж Лапландія! — здивовано вигукнув ельф. — А ось і мій дім! Як ми тут опинилися?   — Це було моє бажання, — трошки соромлячись, вимовила Дарина.

 

Потім двоє друзів ішли до палацу. Вони зустрічали різних ельфів, які з радісно вітали їх. Деякі ельфи пригощали Дарину солодощами, деякі розповідали про країну. Їй дуже сподобалось тут. Ельф показав, як працюють інші ельфи, як виготовляють подарунки та багато іншого. Раптом почувся бій курантів.

  — Тобі вже треба йти! Годинник б’є, — сказав ельф.   — Шкода... А як тебе звати?   — Мене звуть … —  проказав ельф і…   Дарина прокинулась.   — Невже це був лише сон? —  подумала вона.   Дівчинка виглянула у вікно і десь вдалині побачила маленькі сани, які летіли за крайнебо.   — Таки ні. Це був не сон, — Дарина відкинула сумніви.   З тих пір  дівчинка вірила в диво, Діда Мороза та ельфів.

Василенко Наталія, учениця 7 класу, 2013 рік

Фонд Выпускников