Мрія моєї країни

Мабуть, я ще ніколи не мав такого сильного бажання бути корисним, яке відчуваю зараз. Причини, безперечно, зрозумілі. Нащ світ докорінно змінився, а люди, які ще місяць тому не поділяли думки один одного стосовно таких неважливих та навіть абсолютно безглуздих зараз питань, стали пліч-о-пліч задля досягнення єдиної мети. Можуть і хочуть зробити щось для людей у своєму житті. Ні, навіть не так. Перш за все, саме «хочуть», а вже потім «можуть».

Ми живемо в часи величезних можливостей. Кожен з нас ретельно будує плани на майбутнє для того, щоб згодом робити щось для людей. А головна рушійна сила – бажання. Сьогодні на прикладі неабиякої кількості різних волонтерських організацій та не меншої загальнонаціональної єдності і взаємодопомоги переконуєшся в цьому знову і знову.

Ми ставимо перед собою цілі й прагнемо досягати їх. А ще нам ніхто не може заборонити мріяти. Дехто вже зараз розуміє, що буде, наприклад, писати програми, а дехто поки що лише мріє, що згодом у великому колі фахівців та однодумців відновлюватиме нашу «Мрію». Ту, що Ан-225. І ми відбудуємо! А ще буде багато  світлих і великих, важливих для країни досягнень. Бо воля та наполеглива праця з вірою – велика сила. Я  вірю в світле майбутнє моєї України!

Усе буде Україна!!!

Роман Панченко, учень 11-а класу

Коментарі

Фонд Выпускников